Йшов черговий тиждень карантину. Хтось злостився і обурювався, когось брала нудьга, але всіх цікавило одне; «що буде далі?». Але от нещодавно почули відповідь: «далі знову карантин😢😡😮😲😷».
Та все б нічого, але наступна дата завершення, була встановлена після найбільшого християнського свята – Воскресіння. Отож – вирок: «Великдень на карантині».
Народ відреагував миттєво, починаючи з жартівливих публікації і пропозицій виходу з ситуації, до доволі серйозної призадуми: « То, що «паски» не буде😲😲😲???»
То ж чи справді вся та дана ситуація може реально вплинути на торжество Воскресіння, зменшити його радість?
Як я вже раніше писав, цей період дає нам можливість багато чого навчитися, подивитися на світ і наше життя «іншими очима».
Що ж сталося? Карантин підняв питання, наскільки наше християнство є свідомим і певним без різних, традиційних нашарувань? Наскільки розуміємо основу нашої віри☝? Бо часто, добрі і повчальні традиції, які мають свою логіку, стали для нас настільки важливими і невід’ємними, що без них не уявляємо як би мало відбутись те чи інше святкування. Так, наші звичаї є добрими, але тим не менше другорядними і додатковими. Отож ми плутаємо добре з найважливішим.
Саме це відбулося зараз. Карантин зазіхнув не на Воскресіння, не на Пасху*, але зазіхнув саме на «Паску*», на традиції. Тому і зробив замішання в народі. Карантин зазіхнув на традиційні походи з кошичком в руках, (в багатьох випадках, на завершення Літургії, би довго не чекати), можливість урочисто піти, в нових, ще жодного разу невзуваних і спеціально куплених «мештах»👞👠, які почнуть терти ноги вже через перші 100 метрів😃, чи інших обновках «на свята». Карантин поставив під загрозу можливість зробити щорічні «фотки» 📷позуючи з кошиком в руках і можливість їх виставити в мережу – бо всі так роблять. Ще багато чого є поставлено під загрозу – тому «паска» – на межі зриву😨.
Господь знову дає нам християнам нагоду вчитися🎓. Вчитися того, що є найважливішим. Усвідомити чи наше християнство є залежне від речей і обставин, і якщо так, то коригувати свої уявлення.
Наша Пасха – Христос (1 Кор. 5,7) воскрес вже майже 2000 років тому, і переміг, не те що коронавірус, а саму смерть і диявола💪. То ж чи може щось затьмарити цю радість, для тих що увірували? Чи може нас щось лякати, коли маємо обіцянку життя після життя та воскреснути як Ісус? Чи може щось поставити під загрозу такий Великдень?
Ми повинні згадати, що в часи недавніх комуністичних переслідувань Церкви, наша Церква була і вміла радіти в тих складних обставинах у яких перебувала.
Звичайно, буде повідомлено про спосіб благословення страв у кошику, саме благословення, а не освячення, важливо є наголосити на цій відмінності*. Логікою цієї традиції є благословення страв, від яких християни відмовлялися під час посту і це аж ніяк не має ніякого богословського підґрунтя і символіки у святі Воскресіння.
Тому користаймо часом, адже #карантиннавчає.
Будьте чемні😊, моліться🙏 і не втрачайне радості Воскресіння😇.
*Пасха (від євр. Песах) перехід, минути, пройти повз. Вперше вжитий стосовно виходу єврейського нарду з Єгипту в Обіцяну землю. В християнському значенні це вихід з рабства гріха, з якого виводить нас Христос в Обіцяну Землю – Царство Небесне
*Паска – хлібець який випікаємо і кладемо у великодній кошик. (здебільшого люди вважають, що саме від нього походить назва свята).
*Освячення – стосується речей, які вживаються у богослужіннях, як речей, які є призначені лише для цих цілей і мають бути належно пошановані.
*Благословення – подяка Богові за дані нам дари або прохання про обдарування нас тим, що є необхідно.
Автор: Анатолій Доманський
Христос – наша Пасха… так… а Паска – то наше свято… Свято чиниться вірними (вірянами), які перебувають разом з Господом Богом, бо лиш Один Він Святий… Отож карантин хоче “вкрасти” у нас Бога, а не традицію…
Бог не в церкві, як люди звикли думати, Бог у всьому, кожної миті він поруч! Людина сама приймає рішення чи бути з Богом, ніякий карантин не може вкрасти Бога.
Сумно читати ваше останнє речення. Карантин може “вкрасти” традицію, але ніяк не Бога.
Саме про це і зміст статті. Як Бог є в серці, Його ніхто і ніщо не може звідти “вкрасти”. Християн від перших днів переслідували різні влади. Християнство почалося в переслідуванні. Тай перше Воскресіння, Апостоли і Марія, зустріли в такому собі карантині, ховаючись від влади яка засудила і розіп’яла Ісуса Христа. І надалі, впродовж років, християни ховалися, страждали за свою віру, але несли в серці те, чого не могла ні одна влада вкрасти, вбити, знищити- Живого Бога, який живе в серцях.
Абсурдно казати що карантин хоче “вкрасти” Бога. Вернімось не так далеко, до Радянських часів. Забороняли традиції, закривали церкви, вбивали людей за їхню віру, але Бога в серці не вдалося вкрасти. І в Сибірі, на засланні, на прірві життя і смерті, не маючи нічого, люди мали останнє і єдине що не могла влада забрати- віру і Бога в серці. Церкви відбудуються, традиції відновляться, бо є Він – Бог, який живе в серцях людських. І живе вічно.
Карантин не може забрати в нас Пасху, оскільки Пасха —це Великдень, а Великдень—це свято воскресіння Христа і найперше ми маємо святкувати молитвою, а не приготуванням кошика і споживанням його вмісту.